І на Марсі будуть яблуні цвісти

12

Мене задовбали люди, у всіх бідах нашої країни винящие Путіна. Мовляв, прибрати Путіна, поставити хорошого президента — і заспівають солов’ї, і зацвітуть дерева, і виросте сад Едемський під кожним вікном.

Не приховую, після останніх думських виборів, коли по країні прокотилася хвиля обурення, мені теж сеча вдарила в голову. Я бігав на Гостинку і постив у «Вконтактике» волелюбні гасла. Все це тривало десять днів, потім я охолов, поспілкувався з приятелем, куди краще мого підкованим в історії, і взагалі трохи подумав головою.

Думка мене відвідала така. У цій країні, власне, нічого не змінюється з незапам’ятних часів. Спочатку були Рюриковичі, потім Романови, потім комуністи, зараз ось така «демократія». Незмінним залишається один факт: у Росії був Найголовніший Мужик, яким всім заправляв, як йому хотілося. Зараз його звуть президентом, до цього був генсек ЦК КПРС, до цього імператор, до цього цар, ще раніше — князь. І рука об руку з цією думкою йде розхожа фраза про те, що народ має ту владу, яку заслуговує.

На президентські вибори спостерігачем я не пішов. Зате пішли деякі з моїх друзів, які мені потім розповіли, які цифри дали вибори насправді. Так, Путін набрав не 63 відсотки, а 50. І це в культурному і освіченому Петербурзі. Ви все ще думаєте, що вся країна стогне під гнітом тирана, який зрадницьки малює потрібні йому цифри на виборах, хоча ніхто за нього не голосує насправді? Кажіть мені що завгодно про підкупи, підтасовки, криваву гебні і все в такому дусі, але поки стадо буде залишатися стадом, йому потрібен пастух. Такі справи.

Після виборів я повернувся в свою звичну аполітичну позицію і знову задумався про те, як своїми силами зробити щасливішим життя своє і своїх близьких. Чого і вам бажаю.