Телевізор великий, а шкірка ще більше

47

Я не дивлюся телевізор вже приблизно років десять. Довгий час він ще стояв у кутку, накритий серветкою від пилу — для гостей. Дивилися його батьки, приїжджаючи у відпустку, і в конторі кабельного мене знали як ненормальну, яка раз-два в рік підключається на одну-два тижні, а потім знову відписується. Нарешті, набридло, і артефакт перекочував на горище до родичів, а батьки у відпустці поскучали, посварилися, та й пішли у вільний час гуляти по вулиці кожен день, по магазинах, по друзям і родичам. Правда ж, немає сенсу їхати в іншу країну, щоб лежати на дивані і дивитися ті ж телешоу, що і вдома? А так хоч є, що згадати після відпустки.

А тепер, уявіть, скільки часу я економлю за рік на прогулянки і спілкування? До того ж, ніхто не вирішує за мене, що і коли дивитися. Що цікавить, знайду в інтернеті. А ще краще — прочитаю в книзі. Свою їжу, в тому числі і духовну, люблю жувати сама. І фільтрувати інформацію — теж. Мислячій людині на полупереваренной телекашке, та ще й «з душком», голодно й нудно.

Чому ж я тисну кнопку «виплакатися», якщо все так добре? Тому що життя немає від пропагандистів телека з числа знайомих і не знайомих. «У вас немає телека? Та ви що, баптисти?» Дивно, коли це баптизм став лайливим, але ні, це не релігії, а з-за мозку. «Там такий концерт, а ти все пропускаєш!», «Хоч з-за олімпіади могла б купити», «Який Новий рік без звернення і курантів?» — і так далі. Навіть ті, хто знає нашу з чоловіком позицію, періодично дзвонять: «Швидше вмикай, там таке кіно!» Ось навіщо, а?

Ви дивитеся на чуже життя, тому що ваша нудна, а я живу в цей час своєю різноманітною і цікавою. Зауважте, я нікому свою думку не нав’язую і не розумію, чому чуюсь якимсь мутантом. Відчепіться зі своїм телебаченням, мені ніколи, я так зайнята — я живу!